МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) і самостійної роботи студентів Затверджено на засіданні кафедри української мови. Протокол № 3 від 8.10.2008 р. Львів – 2009 Культура ділового мовлення: Методичний посібник для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) і самостійної роботи студентів / Укл.: Г.Л. Вознюк, С.З. Булик-Верхола, М.В. Гнатюк, І.Б. Ментинська, І.Д. Шмілик. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2009. – 76 с. У посібнику вказано на типові порушення мовних норм і подано матеріал для практичної роботи на заняттях з курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”. Для студентів усіх спеціальностей, а також для тих, хто цікавиться проблемами культури української мови. Укладачі Вознюк Г.Л., канд. філол.наук, доц. (керівник авторського колективу), Булик-Верхола С.З., канд. філол. наук, ст. викл., Гнатюк М.В., викл., Ментинська І.Б., викл., Шмілик І.Д., викл. Відповідальна за випуск Куньч З.Й., канд. філол. наук, доц. Рецензент Полюга Л.М., д-р філол. наук, проф. Вступ Літературна мова. Типи мовних норм. Стабільність і змінюваність норм у часі. Поняття культури мовлення. Суржик Хто вміє пошанувати своїх батька й матір, той зрозуміє, яку пошану повинен він мати до рідної мови. М. Возняк Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, чужу мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити ціле життя. Будьмо розсудливими, шануймо свою неповторну мову! Щоб кожен умів правильно говорити й писати, вимовляти й наголошувати слова, потрібно опанувати норми літературної мови. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загально-народної мови, що обслуговує різноманітні сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, науку, пресу, побут, культурне життя народу. Основною ознакою усної та писемної форм літературної мови, що відрізняє її від діалектної, жаргонної та інших різновидів загальнонародної мови, є нормативність, тобто послідовна підпорядкованість установленим правилам – нормам. Норма – це сукупність загальновизнаних правил реалізації мовної системи на лексичному, граматичному та інших мовних рівнях. Безпомилкове використання літературної мови в усній формі залежить від встановлених правил вимови звуків, наголошування слів, належної побудови лексем відповідно до властивих українській мові значущих частин слова (префіксів, суфіксів, закінчень), вибору необхідного за змістом слова чи його форми, доречного їхнього поєднання в словосполучення та речення. Писемну ж форму регламентовано ще написанням (орфографічними нормами), а також відповідними розділовими знаками, які членують мовленнєвий потік (пунктуаційними нормами). Норми з плином часу можуть змінюватися переважно через історико-політичні обставини. Ці усталені правила фіксує “Український правопис”, на основі якого вже укладають словники, довідники, підручники тощо. Норми є визначеними для всіх мовних рівнів: орфоепічні норми – це сукупність правил належної вимови звуків і звукосполучень під час мовлення. За умови дотримання цих норм висловлене сприймається точно й однозначно, адже норми унеможливлюють перекручення змісту виголошених слів, словосполучень чи речень загалом (напр., хліб, а не хліп; загадка, а не загатка; лев, а не леф; словорозрізнювальні п – б, з – с: грип – гриб, казка – каска). В інакшому разі ми можемо опинитися в смішній ситуації, коли, утворивши від дієслова могти форму минулого часу чоловічого роду, вимовимо кінцевий глухий [х] замість дзвінкого [г]: він дійсно міх, я в цьому впевнена; чи у слові каска – дзвінкий [з] заміcть глухого [с]: одягни на голову казку; акцентуаційні норми передбачають вміння правильно наголошувати слова. Наголос в українській мові, окрім інтонаційного призначення, виконує ще й смислорозрізнювальну функцію: тепло – тепл...